Наш рідний край в віршах і прозі

До 50-річчя від дня заснування обласної Спілки письменників.

Цього року свій півстолітній ювілей відзначила Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України. Рішення про утворення письменницького осередку на Вінниччині було прийнято у жовтні 1970 року, але офіційні урочистості у Вінниці відбулися на початку лютого 1971 року. На засідання з цього приводу, яке відбулося в приміщенні обласного музично-драматичного театру імені М. Садовського, з Києва прибула представницька письменницька делегація, що свідчило про особливу вагомість події. До її складу увійшли: Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Степан Олійник, Юрій Збанацький, Павло Загребельний, Володимир Канівець, Іван Драч, Віталій Коротич.

Першим привітав побратимів по перу земляк вінничан Михайло Стельмах. Ніна Гнатюк, яка була свідком заснування Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, пам’ятає його слова: «Нехай чудова подільська земля вкладає вам в душу велич і красу слова». Пригадує також, що говорив тоді Олесь Гончар: «Якщо уявити літературу вічнозеленим деревом, то найяскравішою гілкою на ньому бачу гілку Поділля».

До народження Вінницької спілки письменників були причетні такі визнані тепер майстри слова, як Анатолій Бортняк, Ніна Гнатюк, Григорій Усач, Леонід Пастушенко, Дмитро Дереч. За участі обласної організації було засновано Всеукраїнські літературні премії ім. Михайла Коцюбинського та Степана Руданського. Нині Вінницька обласна організація НСПУ налічує 65 письменників.

Першим керівником новоутвореної Вінницької організації СПУ став прозаїк, фронтовик Дмитро Дереч. 

Дмитро Григорович Дереч (псевдонім – Дмитро Степовий) народився 24 вересня 1914 р. у Решетилівці на Полтавщині. Після закінчення семирічки влився в робітниче середовище, спочатку як учень на заводі, а потім як слюсар. З осені 1935 року – студент. В 1940-му році закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства й відразу був призваний в армію. Із грудня 1941 року і до повного завершення Великої Вітчизняної війни перебував на фронті. Бойовими шляхами пройшов від Москви через Білорусь, Польщу, Чехословаччину. Брав участь у розгромі нацистських військ у Східній Пруссії. За мужність і відвагу нагороджений орденами і медалями. Після війни – на журналістській роботі. У 1953 році заочно закінчив філологічний факультет Львівського держуніверситету. Того ж року був прийнятий до Спілки письменників. Працював редактором львівського видавництва, в редакції газети «Вільна Україна», на радіо, спеціальним кореспондентом газети «Радянська Україна» по західним областях, кореспондент Укррадіо – спочатку по Львівській, а з осені 1959 року по Вінницькій областях. З лютого 1971 року, тобто одночасно з утворенням Вінницької письменницької організації – відповідальний її секретар. З осені 1974-го року – пенсіонер. Д. Дереч – автор більше як 1100 статей, нарисів, рецензій, кореспонденцій, репортажів, памфлетів опублікованих в журналах, газетах та переданих по радіо. Є лауреатом обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського (1982р.). Помер Дереч Д. Г. 28 травня 2007 року, похований у Вінниці.

З квітня 2018 року головою організації обрано Вадима Вітковського.

Вітковський Вадим Миколайович – народився 8 березня 1960 р. у с. Борівка Чернівецького району Вінницької області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1982), Інститут зовнішньої розвідки КДБ СРСР (1989). Працював журналістом, потім служив в органах КДБ/СБУ. Підполковник запасу. Від 2012 р. – головний редактор літературно-мистецького журналу «Вінницький край», з квітня 2018 р. до того ж – голова Вінницької обласної організації НСПУ, з 2019 р. – голова видавничого дому «Моя Вінниччина».

Прозаїк, публіцист-документаліст. Друкується з 1976 р. Автор і співавтор, упорядник близько 50 художньо-документальних книг, краєзнавчих розвідок, повістей, белетризованих видань, нарисів, спогадів, збірок гумору, у т. ч. «Йшли походом партизани» (1984), «Ранок повсталого Поділля» (1988), «Січневий грім» (1990), «Капкан на перевертня» (1999, 2015), «Король кремлівських шпигунів» (2001, у співавторстві.), «На вістрі часу» (2007), «Скарби Нестора Махна, або Льова Задов: хто він?» (2009), «Дорога на Ельбрус» (2011), «Вороги народу: вигадані і справжні» (2012), «Таємниці підпільного обкому» (2012, у співавторстві), «Вервольф: хроніка «озброєних вовків» (2014, у співавторстві), трилогія «Вінниця – столиця УНР» (2018–2020, у співавторстві), «Олівчик у руці Господа» (2019), тетралогії про рідне село «Тіні незабутих предків» (2013, 2015, 2017, 2018) та ін. Окремі твори видавались у перекладі російською мовою.

Заслужений журналіст України (2016). Лауреат літературних премій ім. М. Трублаїні (1982), М. Стельмаха (2013), М. Коцюбинського (2014), Є. Гуцала (2014), В. Вовкодава (2018), С. Руданського (2018), Я. Гальчевського (2019), кавалер почесних відзнак НСЖУ (2015), «За заслуги перед Вінниччиною» (2019). Член НСПУ з 2012 р., НСЖУ з 1983 р. Живе у м. Вінниці.

В 1999 році  поповнив спілчанський колектив письменник Подолинний Ф.М.

Подолинний Анатолій Мусійович – наyковець, есеїст, поет, громадський діяч. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України, Національної спілки письменників України (1999). Почесний краєзнавець України (2015).

Народився 1 травня 1940 р. у с. Шипинки Копайгородського, а нині – Барського району на Вінниччині. Навчався в Копайгородській середній школі і вже у 4 класі почав віршувати. Після навчання у Копайгородській середній школі закінчив сільськогосподарський технікум у Молдові, нетривалий час працював за фахом у колгоспі та радгоспі, але швидко переконався, що це не його покликання. Продовжив освіту у Вінницькому педагогічному інституті на філологічному факультеті (відділ української мови та літератури, німецької мови; 1961–1966). Учителював у с. Ялтушкові Барського району (1966–1971), працював методистом, вченим секретарем в обласній організації Товариства охорони пам'яток історії та культури УРСР. Від 1976 по 2012 рр. – на кафедрі української літератури в альма-матер. Кандидат філологічних наук з 1981 р. Дисертація – «Герой української радянської пригодницької повісті 30-х років і творчість Миколи Трублаїні». Від 1985 року – доцент, від 1998 по 2012 рр. – професор університету.

Тривалий час був керівником студентської літературної студії «Червоні вітрила», згодом «Вітрила». Один з засновників і провідних діячів обласної організації Товариства української мови ім. Т. Шевченка, «Просвіти», учасник багатьох заходів у Вінниці та Києві, спрямованих на утвердження української державності, мови та культури. Член правління Вінницької обласної Національної спілки краєзнавців України.

До кагорти спілчан в 2006 році долучилась Вітенко Олена Андріївна.

Вітенко Олена Андрі́ївна (нар. 9 грудня 1960, с. Дубовець, Немирівський район, Вінницька область) – український політик, письменниця, громадський діяч. Фундатор Вінницької обласної краєзнавчої літературно-мистецької громадської організації «Велика рідня» (2007). Член Національної спілки письменників України (2006), Національної спілки журналістів України (2005)

Будучи поетесою і прозаїком за покликанням, в сатиричних та гумористичних публікаціях використовувала псевдонім Гнат Вовкамнебрат, а в ліричних – Ольга Семенюк. Авторка понад півтора десятки книжок лірично-патріотичних поезій, гумору, пісенних текстів, віршів для дітей.

Колектив бібліотеки щиро вітає письменницьку спілку Вінниччини з ювілеєм. Бажаємо відданих шанувальників, нових творчих звершень на благо розквіту українського Слова!