Пропонуємо вашій увазі історичне досьє до150 річниці з дня народження останнього українського гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.). Народився Павло Скоропадський 3 (15) травня 1873 року у Вісбадені (Німеччина), а загинув у віці 72 років 26 квітня 1945 року в баварському містечку Меттен. Князь по праву народження, значну частину свого життя присвятив боротьбі за Українську державу. Останній гетьман України був талановитим воєначальником і палким патріотом України, якому вдалося в надзвичайно важких умовах революції та громадянської війни провести фундаментальні державні реформи в Україні, змінивши "романтиків" Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським, зайнявшись державним будівництвом молодої Української держави. Нащадок гетьманського роду, шанувальник козацької слави, він зміг відродити національні традиції, створивши моду на все українське. Колишній царський генерал-лейтенант Скоропадський зумів зробити з України сильну, самодостатню державу, на яку вимушені були зважати сусіди як на Заході, так і на Сході. Період Гетьманату – це яскравий приклад в українській історії у спробі рівнозначного поєднання економічних та культурних важелів у державній політиці в умовах протистояння з росією. Справа в тому, що більшовицька росія змушена була визнати факт існування самостійної української державності відповідно до Берестейського договору, укладеного в лютому 1918р.
Що встиг Скоропадський?
За сім з половиною місяців Гетьман зробив українське державотворення надзвичайно плідним та інтенсивним процесом. Він охопив усі ділянки суспільного буття ‒ від закордонної політики і військового будівництва, творення державної адміністрації і земельної реформи до відкриття українських університетів і національної Академії наук, розбудови українського шкільництва.Павло Скоропадський писав, що в час його правління "Україна була не тільки в стані організації, але майже зовсім зорганізованою країною: економічне життя в ній відновлялося, торгівля була інтенсивна, залізничний рух і транспорт були майже нормальними.У нас було 400.000.000 пудів пшениці (6.400.000 тонн); я зібрав більше 4 мільярдів, здебільшого в чужій валюті. Ми мали по складах більше 3-ох мільйонів пудів цукру (48.000 тонн); металургійна індустрія теж починала функціонувати". Проте найбільші здобутки Гетьманату лежали в духовній сфері. Протягом усього часу існування Гетьманату було відкрито 150 українських гімназій, фінансованих державою, причому деякі з них були навіть у селах. Призначено 350 стипендій імені визначних українських письменників. Від 25 червня до 15 вересня 1918 р. було продано вчителям і учням 2 млн. шкільних українських підручників. Особливо слід відзначити, що на державний кошт були прийняті усі українські середні школи, створені українською громадськістю за доби Центральної ради, і водночас була створена ціла низка нових українських початкових шкіл та гімназій, які фінансувались державою. Засновано два державних українських університети у Києві та Кам’янці-Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві, який мав трансформуватися в університет. Українізовано Київський, Харківський та Одеський університети та Київську політехніку. Для молодих учених, що мали вдосконалювати свої знання за кордоном, засновано 30 стипендій, на які виділялось 150 тис.крб. Вершиною цієї національно-творчої діяльності було заснування Української Академії наук – найвищої наукової установи в Україні. Першим президентом Академії наук став відомий вчений Володимир Вернадський, а секретарем Агатангел Кримський. Слід мати на увазі, що створення і подальша діяльність усіх означених закладів супроводжувалася державним фінансуванням. Це дало потужний стимул для розвитку науки, освіти і культури. Йдеться про бібліотеки, музеї, театри і т. д. Було створено Головне управління в справах мистецтва та національної культури. Його очолив близький до гетьмана Петро Дорошенко. У підпорядкуванні Головного управління перебували засновані в часи Гетьманату: Національний архів, Національна бібліотека, Національний музей, Український національний театр, Державний драматичний театр, Перша капела бандуристів та інші установи. Ось як оцінював діяльність Української Держави в галузі культури сам гетьман: "В основі нашої діяльності в обсязі культурному ми керувалися принципом: прямуючи невпинно до створення нашої зовсім самостійної української культури, прямуючи до цілковитої українізації всього народного виховання, – робити це з найменшою шкодою для всяких культурних цінностей...Ми прямували не до механічного примусового прилучення людей до українства, але до хімічного розтворення неукраїнських елементів в українській стихії".
Гетьман рішуче висловився за самостійну автокефальну церкву на 2-ій сесії Українського Церковного собору 6 липня 1918 р.: "Я гадаю, наша церква, що одночасно з Українською Державою вийшла на вільний шлях життя, стане близько до свого народу і поведе його по тому шляху віри й правди, по якому вели його справді великі духом владики: Петро Могила й інші".
Це означало повернення до національної церковної традиції України, штучно обірваної Москвою з 80-х рр. ХVІІ ст.
Вивчаючи здобутки Гетьманату і констатуючи усі труднощі і складність взаємин в українському суспільстві, розглядаємо його як фактично першу спробу утвердження внутрішнього миру і співпраці всіх його верств, політичних течій та інститутів в Україні новітньої доби.
Українці, зараз ми маємо бути консолідованими як ніколи. Вивчаймо для цього досвід достойних діячів нашого минулого, аби не повторювати прикрих помилок.
Коментарі
Дописати коментар