Освіта для принцес

З нагоди Міжнародного Дня дівчаток (11 жовтня) ми підготували для користувачів нашої бібліотеки історичний екскурс – «Освіта для принцес».

Значення освіти важко переоцінити. Якоюсь мірою освіта — це лінза, крізь яку людина бачить світ, і компас, за допомогою якого вона себе в ньому знаходить. Ще зовсім у недавньому минулому (якихось сто з гаком років тому) жінкам в Україні отримати ці ключові інструменти для самореалізації було досить складно.   Традиційно становлення системи жіночої освіти на українських землях датують кінцем ХІ століття (1080-ми роками), коли з’явилися перші школи для дівчат при Андріївському жіночому монастирі в Києві. Ось перелік основних предметів: Закон Божий, етикет, танці, гра на лютні чи клавесині, базові знання з арифметики, астрономії, філософії, риторики. Наука велася за «еллінськими книгами», тобто грецькою мовою. В монастирські школи потрапляли переважно представниці привілейованих верств суспільства.

Світська жіноча освіта почала формуватися з другої половини ХVІІІ століття. При Катерині ІІ, був заснований Інститут шляхетних дівчат при Смольному монастирі в Петербурзі. У Російській імперії, до якої тоді входила більша частина українських земель, цей інститут став першим світським навчальним закладом для жінок. Перелік предметів охоплював Закон Божий, французьку мову, арифметику, малювання, історію, географію, словесність, а також танці, музику, світські манери, рукоділля і домоведення. Напочатку ХІХ століття аналогічні освітні заклади з’явились у великих містах України — Харкові, Полтаві, Одесі та Києві. Охочих вчитися ближче до середини ХІХ століття стрімко зростала. З огляду на це в 1850–1870-х роках відкрилися перші безстанові школи для жінок — Маріїнські жіночі училища, жіночі гімназії та вчительські семінарії. По закінченні гімназії випускниці здобували право стати домашніми вчительками з тих предметів, з яких у них були найкращі випускні оцінки.

Уперше про потребу допуску жінок до вищої школи в Російській імперії заговорили напочатку 1860-х років. Тоді своє бажання слухати лекції університетських професорів виявила група киянок, які звернулися з відповідним проханням до університетської Ради. В Україні тоді було два університети — Київський і Харківський, і обидва відповіли на запит схвально.  Альтернативним способом здобути вищу освіту для жінок в межах імперії з 1870-х років стали Вищі жіночі курси. Тоді ж таки в лексиконі жителів міст з’явилося нове слово — курсистка. В Україні перші такі курси з’явилися в Києві 1878 року, згодом також в Одесі й Харкові. Спершу курсисткам доводилося обирати з-поміж вельми скромного варіантів навчальних напрямів — історико-філологічний або фізико-математичний, згодом до цього переліку додалися: правничий, медичний і комерційний.

Країна Рад до питання жіночої освіти підійшла прагматичніше і не лише взялася активно боротися з неписьменністю (яка серед жіночого населення виявилася куди більшою, ніж серед чоловічого), а й відкрила жінкам рівний із чоловіками доступ до всіх щаблів середньої освіти та забезпечила їх квотами у вищій школі.