Казка про Чорнобиль

Минуло 38 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Уже давно віддзвеніли чорнобильські дзвони, а ми все ще пам'ятаємо тих, хто пішов у вогонь. Людству відомі прізвища всіх героїв-пожежників, які першими стали до бою з непокірним реактором. Значна частина ліквідаторів аварії вже пішла з життя, багато з них борються з тяжкими хворобами, спричиненими в першу чергу радіацією. Честь і слава їм. Сподіваємося, що їхній подвиг не буде забутий нащадками, а нинішнє покоління зробить належні висновки, щоб не допустити подібної трагедії. «Чорнобиль» – це слово, яке у кожного українця викликає сильні емоції, це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль.

25 квітня в пам’ять про цю трагедію та її жертв бібліотекар нашої філії провела захід для  школярів 4-і класу ліцею №30 ім. Т. Шевченка – «Казка про Чорнобиль». Розповіла школярам про події 26 квітня 1986 року, що сталися  на четвертому енергоблоці  Чорнобильської АЕС та показала фільм «Урок пам’яті Чорнобиля». Вікторина про Чорнобиль виявила неабиякі знання учнів з цієї теми.







 Цей дощ – як душ … Цей дощ – як душ…

Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник…

                                                                                            Ліна Костенко. 2019

 








 

Коментарі